(no subject)

Ім'я: Сторінка
Прізвище: Фейкова
Credo: Just another brick in The Wall
Тактика: Кажу правду, самісіньку правду і нічого, крім правди.
Стратегія: Кому кинуто виклик, той сам обирає зброю. Є люди Меча, є люди Справи і є люди Слова. Бийся тією зброєю, якою володієш найкраще.

Наткнулась вот.

 В четырнадцатом годе, помнится, мне ватка его цитировала и целиком, и частями. 
Сам Иосиф <s>Виссарионович</s> Бродский со своей малохольной родинки съебнул, промежду прочим, при первой возможности. Ажно к пиндосам забег, болезный. И оттудова, с безопасного, так сказать, от советской родинки расстояния, брызгал слюной на хохлов, которые почему-то посмели захотеть того же. Ай-яй-яй! 
Апд. хуй там он знал что-то из Тараса. Ибо Тарас, старый черт, будет актуален до, сцуко, смерти последнего двуногого на этой планетке. И еще немножечко после. 
ПС. Это как же нужно двинуться на "ихнем всем Пушкине", чтобы считать, что хохлы на смертном одре вот не найдут, что прохрипеть, окромя него? 
Собсно, произведение. 

Історична правда їм гидка, бо їхні предки в ній були злочинцями.

 

Батько Шефіра мочіл бєндєровцев. Про це сам Шефір розказав в інтерв'ю.
Уявіть: все дитинство він думав, що його батя герой. А потім прішол етот ваш Майдан со своїм бандерой і сказав, що батя його - покидьок і мразь. Як він після такого відноситись до України? 
До речі сопля зелена теж з чекістської сім'ї, дєдушка із криворізьких мусорів. Теж встиг прислужитися Москві.

Тепер воно буде мочіть бєнєровцев вже захопивши владу в Україні. Тільки вони це будуть робити хитро. Відміняти мову, відміняти квоти на українську музику, відміняти парад на День Незалежності, знищувати бойовий дух національних сил, повертати російську недокультуру в Україні. Українська церква їх теж не цікавить, бо вони нав'язують свою мораль з гиги над термосом. Історична правда їм гидка, бо їхні предки в ній були злочинцями.

Це чужинці, що скористалися нашим важким становищем під час війни і захопили владу.
Повторюю: це чужинці.

А тому ці чужинці можуть спиратися тільки на лівацькі гасла - отнять і подєліть, раздать народу, кинуть подачку люмпену, і очолювати настрої хамів. Тільки в зденаціоналізованому суспільстві чужинці можуть сховатися. Не тому, що вони погані люди, а тому, що тільки так вони мають можливість не приймати правила суспільства, серед якого живуть і заробляють.

Отож наразі ми опинилися в дуже небезпечній ситуації. Ця тля буде роз'їдати нашу Україну, але непомітно. Телевізійні канали в їхніх руках, тож правда буде їхня. Роздивитися небезпеку, щоб почати реагувати, буде дуже важко. І найбільшим досягненням буде, якщо просто не проскочимо момент, коли стало пізно.

Сміялась.

 под ветряком в степи донецкой 
дрожит детёныш червяка 
спаси его скорее путин
введи войска

Телемост-03(чи вже 05?)

 
На данном изображении может находиться: 1 человек, очки, борода и текст

Мы читали.
Сводки с фронта. Потребности по волонтерке на фронт. Потребности по волонтерке для беженцев. Историю Украины. Настоящую историю Украины. Историю повстанческой армии, историю героев Крут, историю Голодомора, Бабьего Яра. Историю и географию переселения Крыма. Алгоритмы оказания первой помощи при огнестрельных ранениях и взрывотравмах. Стихи Лины Костенко, Сергея Жадана, Забужко и посты команды Ульяны Супрун, которые за волосы, как извесного барона, вытягивали нас из совкового невежества и рабства.

Мы слушали.
"Плине кача"...если вы не в курсе, что это - ютуб вам в помощь. Мы слушали подкасты по экономике, безопасности и самоучители родного языка. Потому что у нас родной язык украинский, а пишу я на русском, чтобы вам было понятней. Мы слушали тишину над руинами Донецкого аэропорта и колыбельные детям Киборгов... Мы слушали украинскую речь и хорошую украинскую музыку.

Мы смотрели.
В глаза матерей, сыновья которых находились в плену. В глаза политиков и журналистов, которые лгали нам. И продолжают это делать. Смотрели Победу Джамалы и на тортики лободы в вашем прямом эфире. Мы смотрели на автобаны Германии, на галереи Франции, на возможности и опыт. Пока мало смотрели, но будем делать это дальше. Мы смотрели первые фильмы со своими актерами, на своем языке со своей музыкой. Мы смотрели, как из раздолбаных бобиков выгружали результаты вашей братской любви. Мы смотрели, как города становились на колени во время похорон Героев. Мы смотрели, как вы расстреливали наши катера в Черном море, как горели подсолнухи в Илловайске и трещали стекла в окнах детского сада в Мариуполе. Мы смотрели новые спектакли и сериалы. Мы смотрели в душу реактора, заглядывая в свою.

Мы носили?
Если вы об одежде, то мы носили вышиванки. Как вторую кожу. Как тату и обериг. Жовтоблакитни и красно-черные ленточки на рюкзаках по всему миру. Чтобы нас - не дай бог! - не приняли за русских. Мы научились носить броники, берцы и международный паспорт. Мы носим покрышки под ваше посольство и кровь в госпиталя.

Мы ели.
Господи... 
Да! Мы ели. Завтраки обеды и ужины. Черешню из Херсона, абрикосы Черноморска, картошку Черниговщины, виноград из Ужгорода и много другого. Включая сыры, вино и мясо из Евросоюза. Лучше чем те, которые вы раздавили бульдозерами под Москвой. Было ли нам вкусно? На войне не бывает вкусно. Бывает полезно и достаточно. А на поминках - горько...но мы не ели блины с лопат. И не будем.

Слава Украине!

"Мы", к сожалению, не вся Украина. Но мы те, кто не даст вам ни милиметра нашей свободы и воли.

 

Нада пагаваріть.

 З цим сраним телемостом третій день не можу заспокоїтись. 
Ось згадалось. Була в мене одна віртуальна знайома з Росії. Просвітльонна на всю голову.
Ну і, в числі прочого, славяні-мишибраття, адиннарот, завтрак на граніцє. Я якось не дуже на це реагувала, бо воно не сильно й виділялося на фоні її звичної їбанутості, на все не нареагуєшся. А на фоні "хохлосрачів" дето даже уміляло. Особливо запам'яталося "как сказал адін старий казак, єслі украінцев і русскіх пашлють убівать друг друга, нужна стать спіной к спінє і стрілять у таго, кто паслал". 
Так я шо хочу сказать. Вірить у цю прекраснодушну хуйню і уміляцця з великою натяжкою ще можна було до 2014. Але не після. Це був водорозділ, лакмусова бамажка, розміром з карти України та Росії у маштабі один к одному, момент істини, після якого стало ясно, хто чого вартий, остаточно і назавжди. Бо який, в сраку, може буть завтрак після нічного трансграничного обстрілу з "Градів"? І всім "свідкам мудрості старого кАзака" можна сказати лише одне: "хули ж ви не становились? Чи ви забули, де кордон між нами? У вас була така можливість і ви її проїбали". То і йдіть ви в пизду, слідом за своїм неіснуючим гуру. Всі ці байки виявилися лайна вартими. Цілком очікувано, але тепер-то ми знаємо це напевне. 

А баришню я видалила к хуям. За пост "Я - русский оккупант".