Але часом треба, бо потім уже буде або запізно, або думка загубиться.
Було інше, так.
При Пороху я боялася. Не довіряла і боялася, що, якщо йому не давати копняків, хитрожопий коммерс може через якісь мутні договорняки здати моє місто разом зі мною. І прикидувала, куди і як я тікатиму.
При Зе я боюсь, що дурник здасть к чортам усю країну. І тікати мені буде нікуди.
Дві великі різниці, як начебто кажуть у Одесі.
Тому завтра виходьмо. Кожен у своєму місті, якщо у вас немає срачки, болячки, трясці, лихоманки, стонадцяти чортів у печінці, стригущого лишаю чи чорної віспи, виходьмо.
