January 25th, 2018

Синдром.

 Сучасні Касандри живуть у сучасних містах,

містечках і селах,

селищах міського типу.

Працюють і вчаться, ходять вулицями,

стоять за вами на касі.

Іх було добре навчено

не виділятись з загальної маси.

 

Сучасні Касандри не схожі на ту, що була.

Невідомі.

Ніким не оспівані.

І на вигляд цілком звичайнісінькі,

у джинсах і светрах.

Вони бачать невидиме,

думками блукають у нетрях.

 

Сучасні Касандри не віщують криком на площах,

майданах,

вуличках і провулках.

Вони мають для крику телефони,

інтернет-сторінки та відеоблоги.

Вони бачать майбутне, так, що можна торкнутись рукою.

Доки житимуть, їм ніколи не буде спокою.

 

Сучасні Касандри часто чують, що вони божевільні,

психовані, зомбовані

і украй ненормальні.

Що то все маячня,

що такого просто не може бути.

Ніде і ніколи, тим паче – у нас і завтра.

Вони часом воліють, щоб то була правда.

В США умерла писательница Урсула Ле Гуин.

Тебя зовут Гед. (с)
Спасибо. Я помню. 

*****

Есть книги, которые могут научить важному. Чему-то, что навсегда будет с тобой. Как убить в себе дракона. Или как не вырастить его в себе. Что бог есть любовь. Что мы в ответе за тех, кого приручили. 

Или тому, как победить страх.
Ты можешь бежать от него всю жизнь, забежать на край света, но он вечно будет дышать тебе в спину.
Можешь гнаться за ним, забежать на край света, взглянуть ему в лицо - и проиграть. Потому, что этого НЕДОСТАТОЧНО.
Чтобы победить, нужно назвать его по имени. Твоему собственному имени, ибо нет у твоего страха других имен, кроме твоего. 
Я больше не боюсь. Я помню.