June 10th, 2019

Дід Свирид бачить тебе наскрізь)

 Країна об’єктивно проходить зону турбулентності, але політичних метаморфоз небайдужим українцям мало. Мало їм і звичних, густо замішаних на крові і вбивствах теленовин, які ретельно відбирають випускаючі редактори з усього розмаїття подій, принципово ігноруючи усі хороші чи смішні. Небайдужий українець іде ще й у соцмережі, де знаходить талановиті та аргументовані пости про чергові зради й очікуваний звіздєц, після чого сам пише пост чи комент всепропальського змісту. А далі до пізнього вечора сперечається в коментах із опонентами, які твердо переконані, що гаплика не буде. А натомість буде полнєйший і безнадійніший кірдик.

Вдосталь насперечавшись відповідальний громадянин сердито вкладається спати, але сон його не бере. Бо не все ще зроблено. Перед сном відповідальному громадянину конче необхідно переглянути ще й чергову серію життєствердного серіалу «Чорнобиль», додивившись яку небайдужий українець забувається нарешті тривожним сном людини, котра на сьогодні свій громадянський обов’язок повністю виконала. Наступного дня усе повторюється і не знаю як вам, друзі, а у діда цілковите враження, що відбувається якесь всенародне тренування, цель якого вигартувати в українців сталеві нерви. Або перетворити наш народ на політичну націю закоренілих нєврастєніків.

Вікно до тонких світів

Зазирнула в https://silenda.livejournal.com/?skip=10 

                                                                                                                           якби у мене було хоча б одне запасне життя
щоб безстрашно прожити його до дна, зносити усе, до клаптиків, до дрантя
не лежати по тридцять літ на печі, не сидіти на ґанку, обростаючи мохом з півночі,
не ховатись в барліг на зиму
я могла би збирати трави, розливати ранок у філіжанки
могла б бути мімом, плести із мовчання сіті й ловити у них дива
могла би стати печальним клоуном або ілюзіоністом,
витягувати слова з рукава, жонглювати змістом банальних фраз,
подавати їх вуличним жебракам, виривати з м’ясом із серця.
або могла би стати божевільним мандрівником у часі,
передавати привіти з позаминулої п’ятниці, розпихати по кишенях завтрашні хвилини й секунди,
носити у скриньці помах крила метелика, заговорювати вітри, стискати ураган у жмені
якби життя було таке справжнє, тонке й прозоре як дзвін кришталевих келихів
я б зробилася шукачем паперових скарбів,
розвішувала б їх по стінах, клеїла у блокноти, малювала в альбомах
я б завчила, що найнепримітніше, не потрібне нікому й нічого не варте, насправді і є безцінне
я б завчила це назубок, напам’ять, щоб одного разу, коли від життя залишиться лише втома
в останній момент пригадати, не зрозуміти навіть, лиш усвідомити,
і хоч тінь тої згадки вхопити за хвіст і вві сні принести додому