October 17th, 2019

Провокатори провокують.

Оце ми так любим то слово - провокація - шо тулим його куди тіки можна. А воно, між іншим(як і всі слова) означає саме те, що означає. 
От приміром якісь чорти пару років тому улізли до синагоги, крові там поналивали і поклали свинячу голову. Ото мені один каже, зчорті шо воно, чі провокація, чи не провокація. Та канешно, кажу, провокація. На всі сто процентів вона, іншого й буть не може. Звідки, каже, знаєш? А шо там знать, кажу. Кров-кишки-свинячі рила не продаються у АТБ. За ними треба зранку на ринок пилять. І то пораньше, щоб устигнуть обійти на повороті любителів кров'янки та всяких ковбиків з сальдесонами. Потім тре приперти ото всьо додому, тримать у холодильникові, душити в собі голоси ліні, розуму і жаби, які вимагатимуть не їхать нікуди, а голову використать за призначенням, тобто на той-таки сальцесон. А тоді їхати поночі машиною з тим всім. Не тягне на стихійний вираз почуттів вопше. От якби матюків на синагозі понаписували чи під дверима насрали - це я розумію, од душі. А так - нє. Не вірю. 
Я до чого оце згадала, до речі. 


От не вірю. Якби під АПешечкою чи під Приватом - цілком могло би буть. А так - фігня то всьо.